- Деталі
- Автор: admin
- Категорія: книга пам’яті Чернігівського ліцею з ПВФП
- Перегляди: 37
Випускник ліцею 2008 року.
30-річний молодший сержант Олександр Романов, позивний X3M (Екстрим), загинув 15 серпня 2022 року біля села Токарівка на Харківщині. Виходивши з тилу ворога після виконання бойового завдання, група воїнів потрапила у засідку. Екстрим отримав смертельне поранення у шию.
Олександр народився і жив у Києві. У 2008 році закінчив Чернігівський військовий ліцей з посиленою фізичною підготовкою, у 2013-му – Рівненський інститут Університету «Україна» за спеціальністю «Фінанси і кредит». Здобув освітній ступінь «спеціаліст» з відзнакою. Працював автомеханіком, займався підприємницькою діяльністю.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік взяв до рук зброю та став на захист своєї країни. Спочатку воював у лавах 114-ої бригади ТРО. Згодом перевівся до підрозділу «Ахілл» Головного управління розвідки Міноборони. Олександр був вправнив кулеметником та неодноразово відзначився у боях.
Його командир Максим розповів про події 15 серпня 2022 року: «На тому завданні група виходила із тилу ворога, виконавши поставлене завдання і буквально за 2 кілометри до наших позицій натрапила на засідку. Ворог щільно здійснив дистанційне мінування мінами ПФМ, відрізав шлях відходу та кинув на групу РДГ «Ахілл»' з 9 бійців два взводи своєї десантури, підключив артилерію та бронетехніку. Зав'язався важкий та по-справжньому пекельний бій. Хлопці розсередилися та в нерівних умовах вели бій, одночасно здійснюючи розмінування шляхів для відступу до своїх. Саша отримав смертельне поранення в шию. Група вирвалася, зустрівши іншу групу підрозділу, яка також працювала у цьому секторі, і пішла на підтримку у саме пекло без роздумів», – розповів командир підрозділу «Ахілл» Максим Глєбов.
Після бою побратими повернулися, щоб забрати тіло Олександра. Але не вийшло. Другу спробу вони здійснили через добу. Вона теж виявилася невдалою. Але згодом їм таки вдалося забрати тіло захисника і повернути додому.
Поховали Олександра на Лісовому цвинтарі в столиці.
У нього залишилися дружина Тетяна і донька Мілана.
У 2023 році Олександр Олегович Романов посмертно отримав звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава» III ступеня.
- Деталі
- Автор: admin
- Категорія: книга пам’яті Чернігівського ліцею з ПВФП
- Перегляди: 76
Виконував бойове завдання під Бахмутом: на війні загинув “айдарівець” Богдан Бородай
Україна продовжує втрачати найкращих синів, які відважно боронять рідну землю від російських окупантів. У бою із ворогом під Бахмутом, що на Донеччині, героїчно загинув боєць Богдан Бородай.
Відомо, що український воїн був родом із Київської області. У війську боєць мав позивний “Чак”.
Трагічна втрата для України
Про загибель захисника повідомив батько Героя Вадим Бородай, який є депутатом Бучанської районної ради. Відомо, що він також служив у Збройних Силах України.
Легких хмаринок, сину, – написав батько.
Богдан воював у складі 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар”. Захисникові назавжди залишилося 26 років.
Богдан Вадимович Бородай народився 1997 року в Бородянці. Як і батько, хлопець здобув військову освіту. Після школи хлопець навчався в Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Згодом юнак вступив до Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка. Парубок жив у селі Микуличі, що входить до Немішаївської селищної громади Київської області.
З повномасштабним вторгненням Росії в Україну Богдан став на захист рідної землі.
Як повідомили, у Немішаївській громаді, захисник загинув 1 лютого під час виконання бойового завдання у районі Бахмуту. Причиною стали важкі поранення, отриманні внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Висловлюємо щирі співчуття сім’ї, рідним і близьким із приводу непоправної втрати. Нехай світлий спомин про відважного Захисника назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав, любив та шанував, а душа загиблого знайде вічний спокій.
- Деталі
- Автор: admin
- Категорія: книга пам’яті Чернігівського ліцею з ПВФП
- Перегляди: 73
Загинув, виконуючи бойове завдання: на Житомирщині попрощалися з командиром авіаційної ескадрильї Павлом Бабичем
«З дитинства мріяв про небо, мріяв служити у ЗСУ. У 2001 році поступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. По завершенню навчання у ліцеї успішно вступив у Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба»
26 серпня у Новогуйвинській громаді на Житомирщині попрощалися з підполковником, командиром авіаційної ескадрильї Павлом Бабичем.
Павло Бабич – син військовослужбовця. Він виріс та проживав у селищі міського типу Озерне на Житомирщині. Тітка загиблого Лідія пригадує, що служити у Збройних силах України чоловік мріяв з дитинства.
"З дитинства він був активний у всьому, добивався всього, що задумав, – розповідає Лідія. – Всіх поважав, завжди листівки бабусі писав. Хоч лівою рукою писав, але так чітко, гарно, що бабуся сама могла прочитати. Любив село, людей. З усіма любив поспілкуватися. В нього мрія була стати льотчиком. Він любив це. Це була його справа життя, його покликання. І він поки не досяг свого, поки не закінчив академію, не зупинився".
Житомирщина, 26 серпня 2022 року. Фото: Суспільне Житомир
Житомирщина, 26 серпня 2022 року. Фото: Суспільне Житомир
Житомирщина, 26 серпня 2022 року. Фото: Суспільне Житомир
З перших днів повномасштабної війни Павло Бабич виконував завдання в зоні активних бойових дій та брав участь у визволенні Київщини.
"Саме завдяки йому, його допомозі, у перші дні ми здійснили те, що здійснили, вивели з-під удару. Саме завдяки його допомозі, його діям була взаємодія у перші місяці війни. Саме завдяки йому і нашому командуванню ми відбили Київ і місцевість поблизу. У нашій бригаді він служив п'ять років. Він перевівся сюди. Але він був військовослужбовцем у іншій бригаді, теж льотній. Він був не тільки командиром, а й другом і братом. Коли потрібно було, ми до нього зверталися не тільки за порадами військовими, а й за допомогою у буденних справах", – зазначив побратим загиблого військовослужбовця.
Житомирщина, 26 серпня 2022 року. Фото: Суспільне Житомир
Павло Бабич загинув 21 серпня під час виконання бойового завдання. У нього залишилися батьки та дружина.
- Деталі
- Автор: admin
- Категорія: книга пам’яті Чернігівського ліцею з ПВФП
- Перегляди: 66
Народився 18 грудня 1989 року в місті Берлін.
У 2003 році після закінчення сьомого класу вступив до військового ліцею в м. Чернігів, а згодом навчався в Механіко-технологічному технікумі у м. Чернігів.
У 2014 році одружився і в цьому ж році народився син Матвій.
Андрій, багато працював в різних галузях народного господарства, він був веселою та доброю людиною та чудовим батьком.
24 лютого 2022 року одним з перших долучився до лав Збройних Сил України та став на захист Батьківщини.
На жаль, Андрій Валерійович, загинув 23 березня 2022 року під час захисту міста Чернігова.
Провели в останній путь та поховали Героя 26 березня 2022 року у місті Чернігів.
Слава та вічна пам’ять Герою!
Глибокі співчуття рідним, близьким та побратимам.
- Деталі
- Автор: admin
- Категорія: книга пам’яті Чернігівського ліцею з ПВФП
- Перегляди: 83
Сьогодні уночі 28.03.2023 року під час виконання бойового завдання загинув ще один український воїн, друг, побратим, коханий чоловік та батько…
Кирилюк Денис Миколайович - льотчик однієї з бригад тактичної авіації Повітряних Сил, що захищає наше з Вами українське небо. У 2011 році він
закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил. Разом із сім’єю проживав на Миргородщині. Захоплювався літаками з самого дитинства, обожнював рибалку та постійно хизувався своїми уловами рідним та близьким.
Денис Миколайович був досвідченим та вправним пілотом, здійснив понад 80 бойових вильотів, з них 70 під час повномасштабного вторгнення на знищення ворога.
За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного сувернітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі
майор Денис Кирилюк був нагороджений високою державною нагородою – орденом “За мужність” ІІІ ступеня. За свої героїчні вчинки та зразкове виконання військового обов’язку Денис Миколайович також нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в АТО» та є власником вогнепальної зброї, яку отримав за свої заслуги від Міністерства оборони України. От зовсім недавно, 19 днів тому, з його обличчя не можливо було стерти посмішку, у нього народився син. А сьогодні самотніми залишилися дружина
Дениса з маленькою донечкою та новонародженим сином...
Ми просимо допомогти усіх небайдужих, хто знав Дениса, та тих, хто не знав та завдячує йому життям у містах нашої неньки - України, за те, що він робив без сну і відпочинку. Родина потребує допомоги та підтримки зараз. Увага кожного на сьогодні дуже важлива для самотньої дружини Альони, що зосталася з двома дітками на руках.
Вічна пам’ять тобі, друже! Льотчики не помирають, вони просто йдуть у небо…