forkredit.com | | vivaspb.com | finntalk.com

Мова – коштовний скарб народу.

                                                              Іван Франко

 

 Щиро вітаємо всіх зі святом – Днем української писемності та мови.

          Більшість населення нашої держави – українці. Тому природно, що Закон «Про мови» 1989 року проголосив українську мову державною, а Конституція України 1996 року закріпила цей статус юридично.

Мова – краса спілкування,

Мова – як сонце ясне,

Мова – то предків надбання,

Мова – багатство моє.

 Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза, джерело,

Мова – це наша світлиця,

Вона, як добірне зерно.

 

 Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни – мову, як матір любіть!

          6 листопада 1997 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ, у якому було зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».

          Цього  дня  люди приносять квіти до пам’ятника Несторові Літописцю,

держава відзначає найкращих популяризаторів українського слова  й заохочує видавництва, які випускають літературу українською мовою;  у навчальних закладах відбуваються святкові вистави, концерти; ми пишемо диктант національної єдності;стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Долучаймося до вшанування українського Слова!

В вас мудрість вічна і любов

жива …

А хтось вас народжував,

слова,

Хтось ці суцвіття звуків

винаходив,

Що стали потім мовами

народів.

                                             С. Тельнюк

          Важко уявити хоча б один день життя без мови . На жаль, ми ніколи не дізнаємося про те, хто ж був тією людиною, яка невпевненою рукою вивела першу літеру, написала слово.

          Дослідники вважають, що перші спроби письма належать приблизно до 35-50 століть до нашої ери.

          Письмо – геніальний і найнеобхідніший винахід людства. Завдяки йому люди змогли закріпити інформацію в часі та просторі.

          Тому, що алфавіт з’явився на Русі, ми завдячуємо братам Кирилу і Мефодію – просвітителям, перекладачам. Народилися вони в родині військового в місті Салоніки (у слов’янських джерелах – Солунь). Мати братів була грекинею, батько – болгарином. Хлопці з дитинства знали і грецьку, і мову солунських слов’ян. Мефодій (815-885 роки) дослужився до звання стратега однієї з провінцій у Македонії, Кирило (827-896 роки) займався наукою.

  

Згодом брати обрали шлях ченців й об’єднали зусилля в місіонерській, освітній і літературній діяльності.

          У 862 році візантійський імператор Михайло послав братів у Моравію (територія сучасної Чеської республіки) для просвітницької місії. Там богослужіння велося незрозумілою латиною. Скориставшись візантійським алфавітом, вони створили 2 письма – глаголицю й кирилицю. У глаголиці літери були дуже схожі одна на одну химерно закручені, нагадували ієрогліфи, писати ними було важко. Це спонукало Кирила до створення іншої азбуки, яка пізніше отримала назву на честь свого творця – кирилиця, складалася вона з 43 букв.

     

Слов’янською мовою було перекладено церковні книги, велося богослужіння.

          Сучасні слов’янські алфавіти беруть початок із кирилиці. Нею написана і «Повість минулих літ» Нестора Літописця, яка з’явилась у 1113 році.

В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис.

Дійшла до нас крізь століття ще одна найцінніша пам’ятка давньоруської літератури – «Слово о полку Ігоревім»( XII cт.). 1056-1057 роками датується «Остромирове Євангеліє». На «Пересопницькому Євангелії» присягають на вірність Україні наші президенти.

Початок розвитку сучасної української літературної мови пов’язаний з конкретною датою – виходом у світ «Енеїди» І.Котляревського у 1798 році.

          Ще одна доленосна дата – 1840 рік, коли було надруковано перше видання «Кобзаря» Т.Г. Шевченка.

 

Славна і стражденна історія нашого народу, тому і на долю української мови випало чимало випробувань.

          Відома українська письменниця Оксана Забужко нарахувала 173 урядові постанови, спрямовані на знищення нашої мови, які були видані за неповні 200 років. І це не враховуючи підзаконні укази, директиви, розпорядження, які впроваджували протягом ХХ століття. Мабуть, жодна мова світу не зазнавала таких знущань.

 

Заборони українського слова

  • 1669 р. – після Люблінської унії – гоніння на українські книжки, надруковані на польській території.
  • 1709 р. – Петро І скоротив кількість студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а найкращих науково-просвітницьких діячів (Інокентія Гізеля, Дмитра Ростовського (Туптала), Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Симеона Полоцького та ін.) змусив перебратися з Києва до Москви.
  • 1720 р. – Петро І заборонив друкувати книжки українською мовою.
  • 1748 р. – наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлові Милославському запровадити в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання російською мовою, внаслідок чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
  • 1763 р. – указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
  • 1769 р. – розпорядження Російської церкви про вилучення в населення України українських букварів і текстів церковних книг.
  • 1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ, закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
  • 1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.
  • 1863 р. – циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П.Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книжок релігійного змісту українською мовою.
  • 1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.
  • 1881 р. – заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
  • 1883 р. – заборона київського генерал-губернатора театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).

Дуже прикро,коли українці зневажають себе,забуваючи рідну мову,історію.І після тридцяти років незалежності нашої держави залишаються актуальними слова поета В.Баранова:

                                       До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми – українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина,

І що щедрість – в серцях, а не в магазинних вітринах,

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори.

Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо про те, чи списати усе на буття,

Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,

Що солодшим од меду нам видався час забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порогу.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як?

Чи в моголах і вмерти судилось нам ще від Тараса?

Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,

Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова!..

Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил!

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..

                                                              

 Престижність мови залежить не від неї самої, а від її носіїв. Тож кожен має усвідомити цю думку і на своїй землі розмовляти мовою своєї держави, не уподібнюватися героїні гуморески П.Глазового «Кухлик»:

                                  

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші – не мина жодної крамниці.

Попросив він:

 – Покажіть кухлик той, що з краю. – 

Продавщиця:

 – Что? Чево? Я нє понімаю.

 – Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.

 – Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. –

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

 – На  Вкраїні живите й не знаєте мови. –

Продавщиця теж була гостра та бідова.

 – У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. –

І сказав їй мудрий дід:

 – Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

Можна безкінечно говорити про те, як і хто, де й коли нищив українську мову. Але варто замислитися над словами грецького філософа Конфуція: «Замість того, щоб нарікати на темряву, засвіти свою свічку».

Українська мова належить до найпоширеніших у світі. Нею  розмовляють майже 45 мільйонів людей.

 У Міністерстві освіти і науки України є дані про те, що в світі працює 58 кафедр в 36 країнах із вивчення і підготовки фахівців – викладачів української, у тому числі в Австралії, Азербайджані, Бразилії, Китаї, Південної Кореї, Таджикістані, Великобританії, Франції, Греції, Угорщині, Чехії, Македонії, Фінляндії, Німеччині, Хорватії, Словаччині, США, Грузії, Киргизії, Туреччині.

Тож бережімо й плекаймо наш скарб – українську мову.

Молитва до мови

Мово! Пресвята Богородиця мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не замлів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де «чорніше чорної землі блукають люди».

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь – Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!

                                                                                                                                                                            К.Мотрич

Найцінніше, що є в кожної нації, - це мова, її треба не тільки любити, а й  знати.

 Пропонуємо питання вікторини:

  1. Скільки слів нараховує сучасна українська мова?
  2. Що є в українській мові, чого не має в інших?
  3. Яка літера є найбільш уживаною?
  4. Яка літера є найменш уживаною?
  5. Яке слово має найбільше синонімів?
  6. Яке слово української мови є найдовшим?
  7. Яка мова є найбільш наближеною до української за лексичними ознаками?
  8. Який з українських творів перекладався найчастіше?
  9. Кого вважають основоположником сучасної української літературної мови?
  10. Хто є зачинателем сучасної української літературної мови?

             Бажаємо успіхів! Хай свято спілкування рідною мовою триває щодня!